She Made: discovery & recovery of Ukraine
Екосадиба «Подільська родина»
Оксана Бас
Оксана Бас перетворила своє житло в мальовничому селі Гайове Барської міської громади на справжній парк фольклорного досвіду, який став її бізнесом. Гостей тут зустрічають ароматним малиновим чаєм, звареним у казані, та неймовірно пухким яблучним пирогом. У повітрі витає запах деревини й диму з грубки, створюючи неповторну атмосферу затишку.
Тут кожна будівля має підпис, а значну частину території екосадиби займає освітній музей побуту — унікальна особливість бізнесу пані Оксани.
Підприємиця не лише створила унікальне місце для відпочинку, а й реалізувала ідею збереження культурної спадщини, популяризуючи народне мистецтво та традиції серед сучасників.
Проєкт She Made: discovery & recovery of Ukraine створений Marie Claire Business Україна та ООН Жінки в Україні за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Як це звучить
- Оксано, у Вас тут просто подвір'я-Всесвіт! Розкажіть, будь ласка, з чого почалася побудова Вашої екосистеми вражень?
Оксана Бас: У 1998 чи 1999 році я дізналася про такий напрямок, як сільський зелений туризм в Україні. Ця тема мене дуже зацікавила, і я почала відвідувати конференції, спілкуватися з людьми, які вже мали досвід у цій сфері. Я відчула, що це може стати для мене цікавим хобі.
За фахом я вчителька математики й фізики, працювала в місті. Однак завжди мріяла мати власну хату й жити в селі, адже місто не дає того простору, який можна мати на власній ділянці. Тоді я дізналася про Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, який надає кредити під 3–5% річних. Але щоб скористатися програмою, потрібно було жити в селі. Врешті-решт склалося так, що хату, придбану за кредитною програмою, ми мали, але для житла вона ще не була готова, а кредит уже потрібно було повертати. Тоді ми почали шукати рішення і придумали програми для дітей — почали проводити майстер-класи. Перший був із доїння корови, потім з техніки плетіння іграшки-мотанки та роботи з тістом.
Усе, що зараз є на території садиби, створено руками мого чоловіка. Ми почали заробляти і більшу частину коштів вкладати не в побут чи облаштування будинку, а в майстерні, де можна було б працювати й розвивати наші ідеї.
- Де ви знаходили перших гостей для майстер-класів? Як вони про вас дізнавалися?
Оксана Бас: Сільським туризмом ми почали займатися, коли ще жили в Барі з батьками. Це був великий приватний будинок. Перші гості приїжджали саме туди, на околицю міста Бар. Ми розповідали їм про історію нашого міста, яке заснувала польська королева та італійська принцеса Бона Сфорца, а також ділилися багатьма іншими цікавими історіями. До сьогодні я збираю ці історії, легенди, звичаї, посуд і рецепти страв, тому що туристам це дуже цікаво. Ми брали участь у виставках, створювали буклети та журнали, які спрацьовували, але чомусь не одразу, а через три-п’ять років. Це частіше були запити на організацію майстер-класів для груп дітей, щоб розважити їх, показати сільське життя та навчити чомусь. Пам’ятаю, як я три дні створювала макет корови, щоб показати, як її доїти, але поки ходила по садибі, діти розібрали його за півгодини (Посміхається).
Але ми побачили інтерес з боку батьків, щоб їхні діти пізнавали українське, і почали робити більше програм. Адже розваг для дорослих зазвичай багато, а для дітей — мало. Коли відбуваються якісь освітні події, дорослі на першому плані, а діти — на другому. Якийсь куточок з іграшками і все. Ми зробили навпаки — коли дорослі приїжджають з дітьми, я кажу: «Вибачайте, у нас насамперед діти, а якщо лишиться час і можливість, щось ми вам організуємо. Якщо ні, ви просто можете побути на території, походити, поспілкуватися — ось альтанка в кінці подвір’я».
Як це звучить
«Тут можна не лише фотографуватися, а й доторкнутися до експонатів. Можна спробувати, як це працювало, і відчути досвід.» — Оксана Бас, засновниця екосадиби «Подільська родина»
- Які типи екскурсій та активностей Ви пропонуєте?
Оксана Бас: У нас на постійній основі є домашній музей сільського побуту, і ми даємо, наприклад, спробувати користуватись рубелем, продавнею праскою. Тут можна не лише фотографуватися, а й доторкнутися до експонатів. Можна спробувати, як це працювало, і відчути досвід.
Тут багато таких речей, які нам просто приносили, щоб їх не спалити, не побити і не викинути. Ми кажемо: «А у нас вони можуть зберігатися, і ми про них можемо розповідати». Вони тут житимуть своє життя, а не просто десь зникатимуть.
Ми проводимо багато різних майстер-класів: як робити ковбасу, випікати хліб, співати українські пісні, танцювати, виготовляти іграшки-мотанки з обгорток кукурудзи, навчати основам ткацтва та кувати підкову. Намагаємось гнучко реагувати на попит і завжди придумуємо щось цікаве «під замовлення».
До прикладу, одного разу туристична компанія з Вінниці звернулася до нас із запитом, що до нас автопробігом їде клуб автолюбителів із Німеччини. Вони запитали, чи можемо ми їм щось запропонувати, і ми розробили програму майстер-класів та видали сертифікати українського селянина-початківця двома мовами — українською та німецькою.
Як це звучить
- А який Ваш майстер-клас наразі найпопулярніший?
Оксана Бас: У нас багато популярних: «Жайворонки» з тіста, «Янголятка» з обгорток кукурудзи, свистики з глини.
- Чи могли б Ви розповісти про них докладніше? Як варіюються ціни на різні майстер-класи? Яка їхня вартість зараз?
Оксана Бас: Майстер-класи можуть бути розроблені за індивідуальними програмами, тому ціни також можуть варіюватися. Крім того, вартість одного й того самого майстер-класу може змінюватися залежно від сезону. У зимовий період ціна може бути трохи вищою через додаткові витрати на опалення.
Наприклад, програма «Українська сила традицій» спрямована на відродження та передачу традицій і ремесел. Вона починається біля печі, де я розповідаю про процес і навчаю виготовляти традиційний хлібець «Жайворонок». Далі моя колежанка, пані Людмила, у домашній атмосфері ділиться знаннями про старовинні іграшки та навчає робити оберіг «Янгола» з кукурудзяного лушпиння.
Завершується програма у саду з гойдалками та фотозонами. Тривалість такої програми становить 2–2,5 години, а вартість, залежно від пори року, складає 200–250 грн з особи. Додатково кожен учасник може придбати або просто оглянути в сувенірній лавці вироби місцевих майстрів та майстринь, а також місцеві продукти.
Цієї зими ми розпочали проводити гончарні майстер-класи. Їх вартість становить від 200 грн за годину, включаючи подальший випал створених виробів і їх доставку «Новою Поштою».
- Де ви популяризуєте свій бізнес? Як клієнти знаходять вас, щоб замовити послуги?
Оксана Бас: Ми, у «Подільській родині», використовуємо соціальні мережі для популяризації, але найбільше для нас працює «сарафанне радіо».
Сторінка екосадиби представлена у Facebook, тому одним із каналів комунікації є Messenger. Окрім цього, наші майстер-класи можна замовити, написавши у Viber, Telegram або просто зателефонувавши. Ми намагаємося використовувати всі доступні в Україні способи зв’язку, щоб клієнти могли обрати найзручніший для себе.
«Барська кераміка була відомою й високо цінувалася, проте сьогодні традиція втрачена, а майстрів або майстринь не залишилося. Саме тому ми вирішили започаткувати у себе майстер-класи з гончарства, щоб відродити це унікальне ремесло.»
- Ви брали участь у грантовій програмі від Громадської Спілки «Бізнес Мережа Сільських Жінок» за підтримки ООН Жінки в Україні та WPHF. Як ця програма допомогла вам? Що змінилося після її завершення?
Оксана Бас: Так, завдяки цій підтримці ми змогли відкрити новий напрямок — гончарство та ліпку. Барська кераміка була відомою й високо цінувалася, проте сьогодні традиція втрачена, а майстрів або майстринь не залишилося. Саме тому ми вирішили започаткувати у себе майстер-класи з гончарства, щоб відродити це унікальне ремесло. Ми дізналися, що Бізнес Мережа Сільських Жінок оголосила конкурс на покращення бізнесу, подалися на нього і виграли. Це був невеликий грант від Фонду, але дуже корисний, адже він дозволив додати щось нове та покращити наш бізнес. Мій чоловік, який зараз служить у ЗСУ, демонстрував роботу в кузні і дуже хотів ще впровадити гончарство, завжди мріяв ним займатися. Коли він повернеться, ми зможемо продовжити реалізацію його ідеї.
І це дуже цікаво для дітей, адже вони хочуть забрати з собою місцевий сувенір. Тому ми робимо з ними свистики і дзвіночки, які мають гарний звук, адже вони виготовлені з випаленої дзвінкої глини — це натуральний і екологічний матеріал. І навіть сама Бізнес Мережа Сільських Жінок замовляла у нас свистки з їхнім логотипом та індивідуальним пакуванням. Це актуально, оскільки зараз є запит на екологічність. Ми виготовили, відправили і їм сподобалося. Ми хочемо освоїти роботу на гончарному крузі. Це непросто, і потрібно багато практикуватися.
Як це звучить
«На майстер-класах ми навчаємо тих, хто приїжджає до нас, і надаємо можливість тим, хто хоче працювати. Оскільки мені дали підтримку, я також маю давати її іншим, і роблю це охоче.»
- А як Ви співпрацюєте з місцевою громадою? Долучаєте майстринь і майстрів?
Оксана Бас: Раніше з нами працювала родина, яка згодом вирішила відокремитись і працювати самостійно, проводити майстер-класи окремо. Інша майстриня стала директоркою музею у місті Бар. Багато хто мені казав: «Тобі не шкода, що ти навчила людей, а вони тебе покинули?» Я відповідала, що не шкода, адже люди ростуть, рухаються вперед, а ми дали їм можливість розвиватися. Тобто на майстер-класах ми навчаємо тих, хто приїжджає до нас, і надаємо можливість тим, хто хоче працювати.
Оскільки мені дали підтримку, я також маю давати її іншим, і роблю це охоче. Також ми залучали місцевих майстринь, майстрів для виготовлення обладнання.
Адже на грантові кошти від ООН Жінки в Україні та WPHF ми придбали електричну муфільну піч, але не купували її готовою, оскільки вона дуже дорога. Ми дізналися, що на одному з підприємств народних художніх промислів у Вінницькій області виготовляють такі пічки, збирають їх на замовлення, і нам дозволили отримати це обладнання, а також підтримати інших місцевих виробників.
- Як змінилося Ваше бізнес-життя під час великої війни?
Оксана Бас: Мій чоловік і син від початку війни, повномасштабного російського вторгнення, пішли служити в ЗСУ. Я залишилася сама, і на мене лягла вся робота по господарству. Та важка робота, яку робив чоловік, не завжди була мені під силу. Але я не дуже переживала через те, що город не ораний. Головне, щоб вони були живі, і важливо їх підтримувати.
- А яка Ваша бізнес-мрія?
Оксана Бас: На Батьківщині чоловіка, в Хмельниччині, є закинута школа. Я мрію викупити це приміщення і створити там школу майстрів та готель. Хочу облаштувати майстерні різних напрямків, щоб майстри та майстрині, які приїжджають, наприклад, на місяць, могли там жити, демонструвати свою роботу та продукцію для місцевих жителів і туристів, проводити майстер-класи. Хочу створити можливість для майстринь збиратися в одному місці, спілкуватися між собою та разом розвивати свої ремесла.
Підтримуйте продукти і сервіси створені жінками в Україні. Стежте за новинами «Подільська родина»
Ідея та координація проєкту: команда ООН Жінки в Україні
Громадська організація, яка була залучена до відбору історій підприємництва: команда громадської спілки «Бізнес Мережа Сільських Жінок».
Генеральна Продюсерка Marie Claire Business та креатив проєкту: Юлія Броско. Head of Brand Marie Claire Ukraine: Катерина Фастовець. Адміністрування команди експедиції: Яніна Провотар. Фото: Надія Берська. Відео: Маргарита Омельчук. Інтерв'ю: Юлія Броско. Ретуш: Олена Чикильова. Монтаж: Віктор Ходосов. Web: Віталій Провотар. Водійка експедиції: Світлана Сапон.
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.
Думка авторів статті може не співпадати з думкою Редакції. Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.