She Made: discovery & recovery of Ukraine
Виробництво смаколиків для собак «Мяс-Мяс»
Наталя Висоцька
*Стаття містить опис травматичних подій. Якщо ви чутливі до таких тем, будьте обережні при читанні.
Під час повномасштабного вторгнення в Україну російська ракета влучила в будинок бабусі, за якою доглядав і де того дня перебував батько Наталі. Батько загинув разом з майже всіма мешканцями цього будинку.
Тоді вижила лише бабуся Наталі.
Опікуючись родичами, які не могли пересуватися, та перебуваючи у бомбосховищі під час окупації Чернігівщини, Наталя Висоцька разом з чоловіком, вигадали ідею свого бізнесу. Це сталося в той час, коли і люди, і їхні домашні тварини гостро потребували їжі.
Проєкт She Made: discovery & recovery of Ukraine створений Marie Claire Business Україна та ООН Жінки в Україні за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
- Наталю, Ви призначили нам зустріч у «Першої гармати». Розкажіть про цю місцеву традицію.
Наталя Висоцька: Так, ми у дуже важливому парку. З цих гармат колись захищали місто під час Першої світової війни. І нам, усім чернігівцям, здавалося, що це буде перше місце, яке знищать російські загарбники, але, на щастя, ця пам’ятка вціліла.
Тут усього дванадцять гармат, і у нас є такий міф, легенда, що коли дівчина хоче відмовити хлопцю, то вона призначає зустріч на тринадцятій гарматі. Він приходить, а їх дванадцять. Тринадцята існує, але не тут. Вона така, більше іграшкова, в центрі міста.
«Коли я працювала найманою працівницею, у мене завжди було відчуття, що 100% матиму свій бізнес! Але коли? За які кошти? Це ж так складно. Я навіть на відпустку собі не могла назбирати, що вже казати про якийсь бізнес.» — Наталя Висоцька, засновниця бренду з виробництва смаколиків для собак «Мяс-Мяс»
- Як Ви вирішили стати підприємицею?
Наталя Висоцька: Я народилася в родині підприємців. І моя мама, і мій батько все своє життя були ФОПами. Я розуміла, що це означає — працювати не на когось, а на себе. Я бачила, як вони розвивали свої ідеї, створювали маркетингові картки, коли ще навіть слова «маркетинг» у нашій мові, мабуть, не було. Мені було п’ять років, і вже тоді це мене захоплювало! Я надихалася і надихалася, і надихалася цим.
Коли я працювала найманою працівницею, маркетологинею, у мене завжди було відчуття, що 100% матиму свій бізнес! Але коли? За які кошти? Це ж так складно. Я навіть на відпустку собі не могла назбирати, що вже казати про якийсь бізнес.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, я зрозуміла, що в той момент втратила роботу. У перший тиждень війни єдине, чого хотілося, — просто вижити. І сталося так, що 3 березня 2022 року російська ракета влучила в будинок бабусі, де загинув мій батько.
Мені важко про це говорити, тому потрібно робити паузи…
Через постійні обстріли завали не могли розібрати, і батька дістали тільки на тринадцятий день після того, як він помер. На щастя, я цього не бачила.
Я не бачила ані похорону, ані те, як виглядало тіло після того, як його дістали. І думаю, що це вплинуло на те, як я змогла легко пережити цю втрату.
Я сильна людина, і багато моїх друзів, колежанок та колег кажуть, що ніхто не зміг би пережити таку втрату, як це зробила я. Звісно, це болить. Адже ми з батьком були дуже близькі. У нас були цікаві, хоча й непрості стосунки. Вони нагадували протистояння двох стихій, які не можуть існувати разом, — води й вогню. Ми постійно сварилися, але водночас дуже любили й підтримували одне одного.
Він завжди казав, що людина може пережити будь-що. Я ж дискутувала з ним: «А смерть?.. Людина ж не може пережити смерть?» Він вважав, що якщо людина помирає, то її іспит завершено. Я це приймаю, і мені легше з цим жити.
«Уночі в бомбосховищі, лежачи посеред інших людей, переважно літніх, які також не могли виїхати, у мене було багато часу подумати: чого ми хочемо і що робити далі.»
Коли батька не стало, це дало мені своєрідний поштовх. Я зрозуміла, що зі мною може статися те саме. Просто в одну мить — ось була людина, були мрії, були плани… і все, їх немає. Це підштовхнуло мене до думки: «Якщо не зараз, то, мабуть, вже ніколи».
Моя бабуся пережила ракетний обстріл, який не пережив батько. Вона єдина вижила в тому будинку. У неї була контузія. Також бабуся чоловіка перенесла інсульт. Тому вони б не витримали дороги для переїзду. Але головне — наша родина просто не хотіла виїжджати. Всі допомагали місту та людям, як могли, до останнього. Мої батьки казали, що покинуть Чернігів тільки, якщо помруть, а батьки чоловіка вірили, що ми вистоїмо і не буде потреби виїжджати. Ми залишились і волонтерили.
Я пам’ятаю, як уночі в бомбосховищі, лежачи посеред інших людей, переважно літніх, які також не могли виїхати, у мене було багато часу подумати: чого ми хочемо і що робити далі.
Як це звучить
«300 гривень ми витратили на першу одноразову закупку субпродуктів. Зараз одна така закупка складає вже 12-13 тисяч гривень.»
Поштовхом до ідеї створення смаколиків для собак стало те, що потрібно було чимось годувати наших собак: мені — Зефіра (прізвисько собаки Наталі — примітка Редакції), а мамі — двох своїх улюбленців. На той час, звичайно, ми робили не смаколики, а їжу: різали субпродукти без жиру і вакуумували. Тобто в нас була ідея створення готових наборів для їжі собакам, які будуть довго зберігатися і легко готуватися.
Раніше я жила одним днем і не мала жодних запасів. Коли їжі немає, ти можеш сама собі пояснити: «Ну, не буде паштету, то буде картопля». Але як це пояснити собаці? Що місто в блокаді й їсти нічого? Мамина собака, наприклад, посивіла від вибухів.
Сьогодні я згадую це легше, а тоді було відчуття, що ми живемо в якійсь грі: дістати їжу для себе, дістати їжу для собак… Мама періодично приносила якийсь фарш із розбомблених магазинів, і ми його ділили між собаками. Але Зефіру було потрібне спеціалізоване харчування через алергію.
Одного разу мама принесла субпродукти — кілограмів сто з якогось складу. Вони жахливо пахли. Але саме це стало першим імпульсом для ідеї. Ми все це різали й роздавали. Різали й роздавали. І я подумала: «Їжу з таких натуральних складників можна було б знежирювати й продавати нарізаною для собак. Чому цього ніхто не робить?».
Чоловік мені каже: «А хто це буде робити? Це жахливо й погано пахне». А я відповіла: «Ми будемо! Ми ж вже це робимо».
Коли в квітні, ЗСУ відбили Чернігівщину, відкинули російські війська і блокаду зняли, і я серйозно задумалася над цією ідеєю. Ми почали шукати постачальників.
Так наш бізнес почався з 4300 гривень, з яких ми купили за 4000 гривень вакууматор для нарізаних субпродуктів, щоб продавати порційну їжу для собак. А 300 гривень ми витратили на першу одноразову закупку субпродуктів.
Зараз одна наша закупка субпродуктів складає вже 12000-13000 гривень.
Як це звучить
«Насправді, саме в мене вірили багато людей, а ідею потрібно було постійно захищати. Людям дуже важко вірити в те, чого ще немає.»
- Від кого Ви отримували підтримку в той час?
Наталя Висоцька: Насправді, саме в мене вірили багато людей, а ідею потрібно було постійно захищати. Людям дуже важко вірити в те, чого ще немає. Умовно кажучи, коли ти кажеш, що хочеш відкрити кав'ярню, людям зрозуміла система: як її відкрити, як приходять клієнти. Тобто бізнес-модель будь-якої кав'ярні зрозуміла кожному. А коли ти говориш, що придумала якийсь новаторський підхід, то його потрібно «розкрутити». Треба донести до людей, що це дійсно класно! І тут ти стикаєшся з думками на кшталт: «А навіщо це потрібно? Я ж можу сама це зробити! Я можу сама купити таке саме м'ясо й нарізати.»
Коли ти починаєш, постійно стикаєшся з цими «навіщо». Нас порівнювали з м'ясниками, з переробниками відходів... Вам важко це уявити, але це правда. Це моє життя, і ми вибрали для себе такий шлях.
Ми хочемо донести до масової авдиторії ідею про те, що не можна годувати собаку чим завгодно. Треба обирати все дуже свідомо. Я розумію, що ми долучаємося до складної теми популяризації свідомого ставлення до домашніх улюбленців, але мене це не зупиняє і не демотивує.
Я дуже цілеспрямована людина, і так склалося, що всі люди навколо мене, особливо моя родина, також дуже цілеспрямовані. Всі один в одного вірять до кінця. І поки ти сама не здасися, вони також не здадуться.
- У Вас сьогодні 100 м² приміщення власного виробництва. Ви відразу вийшли на цей рівень?
Наталя Висоцька: У 2022 році, коли ми придумали різати і вакуумувати субпродукти, то робили це просто на власній кухні. Все вимиваючи санітайзером, домагаючись стерильності.
Тому що, якщо у вакуум потрапляє бактерія — це все, продукт зіпсований. Нам було важливо, щоб все було клінічно чисто. А створити гігієнічний простір в межах побутової кухні — це дуже важко.
Спочатку це були дуже маленькі обсяги, тому що люди дійсно не розуміли наш продукт. У 2022 році ми придбали перший дегідратор і почали сушити смаколики. Відкрили магазин, який, на жаль, згорів у 2023 році. Тому ми вирішили відкрити онлайн-магазин, повністю відмовитись від нарізання субпродуктів для їжі і зосередитись виключно на сушці та продажу через Instagram. Було багато запитів, ми фактично не встигали задовольняти потреби клієнтів. Обсяги виросли, і через постійний запах почали жалітися сусіди. У тому ж 2023 році клієнти почали просити повернути натуральну їжу та відкрити магазин знову.
Розуміючи обсяг роботи і прохання сусідів, ми вирішили переїхати в окремий приватний будинок, де організували виробництво. Але врешті-решт залишили той простір для особистого життя та знайшли робоче приміщення площею 100 м², яке ідеально нам підходить як за розміром, так і за наявністю промислової витяжки. На той час попит уже сильно перевищував пропозицію.
Ми не встигали. У нас були черги в декілька тижнів, ми відправляли пакунки з суттєвими затримками. Але люди були готові чекати. Для порівняння, зараз у нас відправка в один-два дні.
«Ми хочемо показувати приклад і свідомого батьківства домашніх улюбленців, і свідомого виробника. Це було нелегко, адже я вперше будую бізнес і проходжу сертифікацію для продукту, якого не існувало, але це було важливо для нас, тому я на це пішла.»
- А як ви формуєте асортимент і де закуповуєте сировину?
Наталя Висоцька: В нас є укладені договори не напряму з фермами, а з посередниками, які закуповують м'ясо на фермах. У них є всі необхідні сертифікати на цей продукт. Географічно це регіональні ферми: дві з Київської області, одна з Чернігівської, одна з Тернопільської. У них у всіх свій асортимент. Через те, що я маркетологиня, я формувала асортимент на основі глибокого аналізу. Зараз я розумію, що потрібно. А тоді ми тестували дуже невеликими партіями, адже у нас не було «подушки безпеки», якщо мої гіпотези б не спрацювали.
На момент 2022 року у нас був тільки один постачальник. Ми накопичували знання протягом першого року. Потім позичили гроші у мами — близько 8000 гривень, і взяли в розстрочку перший дегідратор, щоб почати сушити. Реалізовувати почали через невеликі зоомагазини. Вже зараз ми потроху розвинули ринок, і з'являються схожі продукти, але тоді ми все придумали самі, адже відомої технології не було. Потім ми пішли ще далі і розробили технічні умови для добровільної сертифікації, хоча закон нас не зобов'язує.
Ми хочемо також показувати приклад і свідомого батьківства домашніх улюбленців, і свідомого виробника. Це було нелегко, адже я вперше будую бізнес і проходжу сертифікацію для продукту, якого не існувало, але це було важливо для нас, тому я на це пішла. Наразі ми продаємо пастилу, кондитерське печиво, дегідровані смаколики з субпродуктів з додатками ромашки, кунжуту та трав.
- У Вас є плани робити продукт на експорт?
Наталя Висоцька: Насправді це дуже важко, адже там сертифікації такого продукту не існує, і щоб її отримати, це або дуже дорого, або я маю мати резиденцію Євросоюзу і працювати з локальними постачальниками, які вже отримали сертифікат.
Поки ми не плануємо адаптуватися під ці ринки і орієнтуємося більше на Україну.
Але наші смаколики вільно подорожують, як гостинці з людиною за кордон. Якщо ви у нас придбали продукт, ми дізнаємося норми транспортування смаколиків і даємо спеціальні наліпки.
І ви можете спокійно взяти наші смаколики у вакуумі та перевезти їх в будь-яку країну, де це дозволено.
- Проєкт благодійної організації «Національна мережа розвитку локальної філантропії», у якому Ви взяли участь і отримали обладнання завдяки фінансуванню ООН Жінки в Україні та WPHF — що він Вам дав?
Наталя Висоцька: Насправді, це був дуже класний грант від фонду! До його залучення була дотична мама, і ми були дуже раді, коли його отримали. Ми змогли купити одразу цілий парк обладнання, посуд. Облаштували окремий напрямок — кондитерський цех, де виробляємо печиво і плануємо виробляти круасани для собак. Це дало дуже важливу підтримку.
- Які у вас інші плани щодо розвитку?
Наталя Висоцька: Ми вже придумали дегустаційні бокси, які залежать від породи вашої собаки. Надалі плануємо розвивати відділ кондитерських виробів і виготовляти тортики для собак, адже святкування Днів народження домашніх улюбленців стало дуже популярним. Люди заводять собакам сторінки в соціальних мережах, вони стають інфлюенсерами, інфлюенсерками і в цілому ваша собака гідна мати своє свято.
Ми розуміємо, що розвиток ринку м’яса, те, що люди його багато їдять, є викликом для планети, але наш продукт похідний, і ми працюємо з тією частиною, яку зазвичай просто викидають. Деякі продукти нам постачають безкоштовно, тому що вони їх дійсно викидають, а ми переробляємо для собак.
«Попри це, ми розробляємо напрямок, який дозволить перейти на рослинну продукцію. Хочемо розвивати напрямок іншого білка, типу індички, перепілки, а паралельно створили і розвиваємо лінійку веганських продуктів з гарбуза, яблука, банану, батату, буряка. У нас є навіть пастила «борщ», яка також повністю веганська.»
- Які ще соціальні ініціативи ви підтримуєте?
Наталя Висоцька: У нас є декілька притулків, з якими ми співпрацюємо на постійній основі, і кожного місяця надаємо їм підтримку у вигляді їжі. Також до нас постійно звертаються притулки з проханням про пряму допомогу. Наприклад, зібрати кошти на певний корм або викласти інформацію про собаченя чи кошеня, які шукають будинок. Ми ніколи не відмовляємо, але робимо це поступово, адже у нас є ціла черга таких запитів.
З власного досвіду знаю, що коли я збирала на потреби підрозділу, де служив мій вітчим до отримання інвалідності, моя аудиторія дуже важко реагувала на прямі запити для ЗСУ. Тому, у таких випадках я долучаюсь і допомагаю ЗСУ як маркетологиня безкоштовно для їхніх потреб. А зараз наша авдиторія активно підтримує збори для собак військових, собак, евакуйованих з прифронтових територій, собак, які втратили кінцівки.
Ми дійсно побудували таку тематичну спільноту. У нас є соціальна місія — донести людям, що треба допомагати тваринам. Їх немає кому підтримати. Вони навіть не можуть попросити допомоги. Тому допомагайте їм, як можете: якщо немає коштів, то хоча б візьміть собаку з притулку на прогулянку. Якщо не маєте часу, але є кошти, можете взяти онлайн-опікунство над твариною, поки її не заберуть додому. Ви можете оплачувати їй ліки, перетримку, огляди, або будь-яку іншу допомогу!
Я доношу наші цінності через соціальні мережі, ми проводимо прямі етери, де обговорюємо нагальні проблеми та складнощі виховання. Наприклад, що робити, якщо ви забрали собаку з притулку, а вона пам'ятає своє старе ім'я і не реагує на нове? Це типові проблеми опікунства, і, на мою думку, вони зараз особливо актуальні.
«Хоча нам лише півтора року, приємно бачити, що ми задаємо такий вектор іншим малим бізнесам, поки самі зростаємо.»
- Про що Ваша бізнес-мрія?
Наталя Висоцька: Я мрію масштабувати власне виробництво, і мені дуже подобається, що ми придумали та задаємо тренди. Мені писали багато брендів: «Можна і ми будемо робити пастилу?». Ну, я вам не можу заборонити. Звісно, можна робити, як хочете! Це будуть різні смаки, будь ласка, робіть!
Хоча нам лише півтора року, приємно бачити, що ми задаємо такий вектор іншим малим бізнесам, поки самі зростаємо.
Я мрію розвинути виробництво настільки, щоб можна було працевлаштувати всю мою родину. І ми з чоловіком мріємо, що коли у нас будуть діти, вони зможуть попрацювати на будь-якій посаді всередині компанії, щоб знайти себе та зрозуміти, чого вони хочуть.
Підтримуйте продукти і сервіси створені жінками в Україні. Стежте за новинами «Мяс-Мяс»
Ідея та координація проєкту: команда ООН Жінки в Україні
Громадська організація, яка була залучена до відбору історій підприємництва: команда благодійної організації «Національна мережа розвитку локальної філантропії».
Генеральна Продюсерка Marie Claire Business та креатив проєкту: Юлія Броско. Head of Brand Marie Claire Ukraine: Катерина Фастовець. Адміністрування команди експедиції: Яніна Провотар. Фото: Надія Берська. Відео: Маргарита Омельчук. Інтерв'ю: Юлія Броско. Ретуш: Олена Чикильова. Монтаж: Віктор Ходосов. Web: Віталій Провотар. Водійка експедиції: Світлана Сапон.
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.
Думка авторів статті може не співпадати з думкою Редакції. Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.